Мачу-Пікчу — древнє місто, яке розтягнулося на висоті 2400 метрів над рівнем моря. Знаходиться на території Перу в Центральній Америці. Поселення, яке давно залишили інки, сховалося за скелями й повністю заросле джунглями, воно багато віків зактите від людських очей — навіть іспанські конкістадори, які колонізували Перу в 30-х рр. XVI ст., не здогадувалися про його існування. Проте для перуанців, які проживали поблизу цієї скелі, існування такого міста не було чимось новим, вони час від часу навідувалися сюди.
Дуже часто ми можемо почути й інші імена міста – «місто в небесах», «місто серед хмар», «втраченим містом інків», воно є символом Імперії інків.
Назва Мачу-Пікчу в перекладі означає “Стара гора”, проте як називали своє поселенні інки – до сих пір таємниця.
Легенда про походження Мачу-Пікчу
Читайте також: ЛЕГЕНДИ КАРПАТ: ТАЄМНИЧІ ГОРИ ТА ГРАФ ДРАКУЛА
Перекази говорять, що Місто в небесах з’явилося завдяки Манко Капаку, герою легенд індійського племені інків. Він був сином бога Сонця Інті та богині Місяця Мама Кілья. Його відправили на землю, щоб позбавити людей варварства і привести до цивілізації. Він же шанувався інками як засновник Тауантинсую, раніше найбільшої держави в Південній Америці.
Місто було доволі невеликим – складалося приблизно із двохсот будівель, в яких проживало лише 1200 чоловік. До того ж, більшість, якщо судити по знайденим скелетам, були жінками. Найімовірніше, це були жриці Сонця, тобто Сонячні діви. Чоловіки зазвичай займалися землеробством, але в 1532 році, коли з’явилися іспанські завойовники, інки залишили місто. Вчені до сих пір намагаються збагнути, чому вони пішли із міста, яке так добре захищене скелями, і де вони змогли сховатися від іспанських військ.
Історія відкриття Мачу-Пікчу
Чутка про незвичайне й древнє поселення високо в горах рознеслась по світу тільки в 1911 році, коли вчений археолог із Єльського університету Хайрам Бінгем (1875-1956) в ході своєї експедиції виявив Мачу-Пікчу. Провідною зіркою досліднику стали легенди про народ інків, в яких розповідалося про дивовижні міста на гірських вершинах.
Проте, виявилося, що Хайрам Бінгем не був першопроходцем, який відкрив місто в хмарах. В 1839 році, натураліст Мануел Феррейра Лагус натрапив на рукопис, в якому розповідалося про експедицію 1743 року – випадково знайшов в записах придворної бібліотеки (зараз Національна бібліотека) в Ріо-де-Жанейро. А англійський мандрівник Персі Фосетт назвав ім’я керівника цієї експедиції, яка шукала закинуті копальні – Франсиско Рапозо.
Одного разу Франсиско і його супутники наштовхнулися на розщілину в скелі, яка вела на її вершину. З висоти дослідникам відкрилося закинуте місто, якщо судити по тих записам, це і було легендарне Мачу-Пікчу. Також, як говориться в документах, бразильцям вдалося знайти там скарби, але навряд ми коли-небудь дізнаємося, що там все ж таки було.
Також в 1925 році Персі Фосетт відправився зі своїм сином по слідах Рапозо, але обидва вони так і не повернулися.
Секрети старої гори
Протягом ста років з часу відкриття міста на вершині гори скарбниця загадок і таємниць Мачу-Пікчу зовсім не спорожніла.
“Дійсно, це одне з найгірших місць, яке людська особа могла вибрати, щоб заснувати поселення”.
Писав у свої спогадах Хайрам Бінгем.
Хоч місто і було збудоване в області, яку інки вважали раєм на землі, але місцеві кліматичні умови не можна назвати особливо сприятливими. В цих краях дуже висока вологість: є сельви – майже не прохідні ліси, затоплені водою. Потоки злив розмивають землю, що призводить до потужних обвалів. Також нерідко це місце занурено в густу пелену туману.
Місто добре збереглося: іспанці не зруйнували його повністю. Воно побудоване вузькими терасами: частина із них забудована житловими та громадськими будівлями, а інші ділянки були відведені для землеробства.
Поселення чітко розділене на окремі квартали. На південному заході та півдні було зосереджене громадське життя, а на південному сході були розташований храм Сонця й вівтар. Поряд зі Священною площею розташований другий, головний, по багатьох ознакам, храм Інтіуатана, або Камінь Сонця. Цю скульптуру інки використовували як годинник і визначали по ній пори року. Також є в місті декілька оглядових площадок, які свідчать про глибокі знання інків з астрономії.
До сих пір не зрозуміла технологія побудови потужних кам’яних споруд. Робітники повинні були не тільки добувати всі необхідні матеріали, а й закріпити між собою величезні гранітні блоки, а потім підняти їх на значну висоту. Проте відповідь на питання про скріплення блоків підказали все ті ж легенди інків, в яких говориться, що будували місто за допомогою птахів. Хоча спочатку це здавалося неймовірним, але вчені дізналися, що в цих містах колись жили птахи “хакакльо” (“ті, що свердлять камені”). Вони використовували сік невідомої рослини, щоб у скелях будувати гнізда. Скоріше за все, інки наносили цей сік на кам’яні блоки, потім шліфували їх та викладали стіни. Блоки клалися настільки акуратно, що практично утворювали моноліт.
В XX ст. Мачу-Пікчу став популярним туристичним об’єктом. В 1928 році від міста Куско до руїн інкського поселення була проведена залізна дорога, і раніше важкодоступна область в Перу розширила уявлення людей про різноманіття світу.
Ми у FACEBOOK
Приєднуйтесь до нас
